Ти навчила мене, що дружба не має вихідних.Що відстань не має кілометрів. І ти тримаєш мене за руку, коли боляче.
Я фізично відчувала, як ти ділила мій біль і радість навпіл. Певно, в цьому було якесь божество. Бо маленькі великі речі - це важливіше великих подвигів, що занесені в історію.
Є речі, які ми повинні робити кожного дня :вмивати обличчя, присісувати волосся, готувати їжу.
Ми ж ніколи не можемо наїстися на місяць наперед чи навіть більше.
Тому, щоб просто жити - ми повинні відчувати. Що комусь зовсім не байдужі. Що з кимось співпали серединкою душі на цій планеті.
Вибирати з тобою сукню. І просто говорити.
Нам завжди є про що поговорити. Правда? Нам завжди буде про що поговорити. Коли боляче. І коли щастя. Бо ти в мене найкраща. Така чарівна і розумна. Така хороша і рідна. І я тебе люблю. Лублу! Лю тя... Снів з Янголяточками моїй принцесі... Сім...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771033
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2018
автор: Відочка Вансель