Покотиться сльоза від болю.
Що не потрібна в цьому світі я нікому.
Що всі шукають лиш причин кричати.
А не підтримати, і ніжно обійняти.
Не відчувається тепла, всі так байдужі.
Ти ніби все життя живеш у стужі.
Тебе ніколи тут не помічали.
Лиш всі кричали, і критикували.
Ніколи не похвалять ніжно словом.
Хоча досягнення твої завжди висомі.
Ти ніби тінь яка давно набридла.
Прийшла у світ маленька і не винна.
Так хочеться уваги а не має.
Моя душа ніби в повітрі нависає.
Чи хвора, чи проблеми, чи невдачі.
Я в самоті завжди тихенько плачу.
Сама все вирішу, і все поборю.
Я завжди думаю своєю головою.
Для чого брешуть ті що породили.
Для чого горло так руками ви здавили.
Для чого кажуть що без них я попіл.
Хоча я пагорб гордий і високий.
Потрібен час щоб біди промайнули.
Щоб я пішла, і всі проблеми вам згорнула.
Щоб я пропала, і не чули навіть голос.
Моє життя як золотий пшеничний колос.
Я бачу землю, небо , відчуваю серце.
Я маю віру що у світі все вернеться.
Я всім бажаю просто зрозуміти.
Дітей потрібно полюбити їм радіти.
Моя душа безмежна ніби море.
Холодне але так комусь відоме.
Я теж знайду у світі своє місце.
Мої ви мрії просто відгукніться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771135
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2018
автор: LIV13