А Вам не можно крови пить
Злиденним мрійникам свободи
Ви, то юрба, а то народе
Чого нема того славить
Вам кажуть жити… непотреба
Вам кажуть правду… мовчите
Самі собою ви вже греба
І вам щоразу все не те.
Ви ллєте кров та не свою
Синів віддали на поталу
Що гинуть вдома, як в бою
А вам крові все мало… мало.
Здійняли бурю… Хто? Та як?
Та віддали чужим свободу
І править нами кухар, дяк,
Та гнані від свого народу.
А ви, от знову крик здійняли
Грабують! Людоньки рятуйте!
Та пазурами те, що вкрали
До себе знову суньте, суньте.
Народе мій! Чому, от так
Ми віддаємо на поталу
Що заробили і про всяк,
Що нас зурочили в оману.
Чому ми віримо брехні?
Чому нас рвуть шматками «друзі»
Волати сміємо ми «ні»?
Чи знову чуть «Пугу» у лузі?
Чи знову стали на кістках,
Провидців-брехунів знамена?
Чи править нами тільки страх?
Вода чи кров біжить по венах
Та може досить, геть свавілля,
Вже час на палю крадіїв
Моя країна має ім’я
У нас є право ще на гнів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771411
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.01.2018
автор: Dema