Ти вчора знов приходив в сни мої.
Присів край ліжка, цілував волосся.
І на якусь лиш мить мені здалося,
що вже позаду затяжні бої
твої, за місце під палючим сонцем.
Твій вічний пошук досягнув мети.
І я, стежину по якій піти,
нарешті роздивилась за віконцем.
Та тільки не розгледіти слідів
на стежці тій, що білим снігом вкрита.
А в голові лунає пісня з літа.
Ти пам'ятаєш? Дощик дріботів,
і ми з тобою мовчки танцювали,
немов одні ми на усій Землі.
Серця горіли, наче у вогні.
Ми так безмежно й віддано кохали...
Та стихла враз мелодія дощу -
урвався сон, лишились серця стуки,
і роздуми, і до світанку муки
із тим, що прожену й не відпущу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2018
автор: Юлія Сніжна