Хоч - спали мені пальці, потилицю.
ми навіки удвох - далеко і наскрізно.
я торкаюсь губами білої вилиці,
ти мене пробиваєш - повільно і нарізно.
не вдихнувши, в тобі повсякчас задихаюся.
безпритульний, водимий нуждою по світу.
ти цілуєш повітря, неначе знущаєшся,
я тебе доганяю - руками і вітром.
у пустельному мороці очі і постріли
упритул, "глок" до скроні, барвистими іскрами
розлетиться усе. і ти, наче поспіхом
забереш мою душу й опісля - вишиєш.
і нехай твої руки голкою вколяться
і змішається кров з димом і попелом,
віднесеться бродячими псами десь на околицю,
та зимою на місто посиплеться опадом
ти мене не зустріла, а тупо спіткала.
я лиш твій, ти - ніколи не станеш моя.
мої рани навиліт, наскрізно проколупала.
Я не чую тебе. Не бачу тебе. Пітьма.
#олень. #олька_оленька
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771425
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2018
автор: Олька Оленька