ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
РОМАН
ЧАСТИНА ПЕРША. ВІДЧАЙ
Йду навмання, не розбираючи дороги, очі захмарюють непрохані сльози. Чому? Чому це відбувається зі мною? Адже так все було прекрасно. Переїхали до великого міста. Чудова робота. Нові знайомства. Перспектива кар’єрного росту. Закордонне відрядження до Америки. Створення закордонного представництва. А потім… Усе летить шкереберть. Необґрунтовані ревнощі, щоденні сімейні суперечки, а потім лікарня, хвороба на ґрунті нервових стресів, розлучення, запій. Здавалось виходу немає. Турбує думка, яку спочатку вперто відганяю поставити кінцеву крапку, котру у вирішальний момент все ж не насмілююсь... Нарешті рукавом витираю солону вологість, і, помічаю, шо я серед лісу. Якась невідома сила штовхає вперед. Йду, не опираючись. Аж, раптом, оступившись, провалююсь в якусь глибоку яму, якій, здавалось, кінця краю не видно. Нарешті, падаю на вологе дно, і, боляче вдаряюсь у щось тверде. Темно, нічого не видно. Рука, інтуїтивно, хапає міцно дерев’яну палицю, яка стирчить із землі. Щось змушує смикнути її з усієї сили, і, нарешті мені це вдається. Навіть у темноті на мить помічаю блиск металу. Дивно! Що це могло б бути? І раптом те, що, здавалось, міцно тримав у руках кудись таємничо зникає, наче розчиняється. Але рука відчуває і надалі тверде, дубове, добре вистругане руків’я чогось довгого з металічним наконечником. Ще за хвилю металічний голос звідкись із землі вимовляє: « Ти обраний!». Тіло наливається неконтрольованою енергією, внутрішньою могутньою силою, і, міцністю духу. Не знаю, якою глибокою була яма, у яку я попав, але, якимось дивним чином, я вискочив із неї у декілька енергійних стрибків. Приходжу до себе, і, помічаю, що увесь одяг потріскався по швах, так неначе я, раптом, надувся, і, став завеликим для одягу, який ще пів-години тому був мені саме в пору. Добре, що надворі вечір, і, випадкові зустрічні люди не зразу помітять таку дивну трансформацію. Впевнено йду до дороги, і, зупиняю перше-ліпше зустрічне авто. Свідомо, сідаю на заднє сидіння, щоб не виникало непотрібних питань. Їдемо мовчки, допоки із зустрічної полоси не вискакує важка вантажівка, котра на шаленій швидкості мчить прямо на нас. Водій різко повертає кермо, і, ми, перекидаючись, летимо шкеребертьу придорожню канаву.
- II -
23:30 – 12 :30 15/16. 01. 2018 Івано-Франківськ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771578
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2018
автор: Woody Paul Grey