Вночі і вдень чекає від сина звістку мати.
Одні думки́ тривожні. Не йде до неї сон.
– Хто ж ці придумав війни? Воліла б запитати.
Чому мовчить уперто мобільний телефон?
Якби ж то мала крила! Якби ж могла літати!
Полинула б до нього крізь пекло і вогонь!
І попри перешкоди, усупереч гарматам,
притиснула б до серця теплом своїх долонь.
Собою заступила б від куль свого солдата.
Лише б він залишився здоровим і живим.
І байдуже що буде, та краще ніж чекати,
тремтіти неупинно, не знаючи, що з ним.
І так в бентежних думах не спить вона до ранку.
Невтомно молить Бога, щоб сина захищав!
А вітер тужно виє, гойдаючи фіранку,
немовби темні сили зібралися на бал.
Вже свічка догоряє, тремтить, немов від болю.
Зморив нещасну жінку гіркий, підступний сон.
І бачить мати сина в крові на полі бою,
а поряд з ним в мовчанні… мобільний телефон.
18. 01. 2018 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771979
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2018
автор: laura1