Тільки, сидячи біля моря, обіймаючи коліна,
відчуваю спокій я в хвилини забуття.
Невже колись, була я русалкою-хвилею,
адже тільки тут тонкий Світ мій.
Хвилі змивають сліди, набігаючи.
Піниться, бушує живий простір,
тріумфує гуркотом хвиль.
Небо, як його відображення,
клубочиться хмарами в знемозі.
Стою, з вітерцем в спорі,
на цьому просторі, що дихає добром.
Картина, око не відвести,
змиває з Душі наліт туги.
Кидаю монетку в море на щастя,
не хочу, щоб мрія, розтанула відразу.
Только, сидя у моря, обнимая колени,
чувствую покой я в минуты забвения.
Неужели, когда-то, была, я, русалкой-волной,
ведь только здесь тонок мир мой.
Волны,смывают следы, набегая.
Пенится, бушует живой простор,
ликует грохотом волн.
Небо, как его отражение,
клубится облаками в изнеможении.
Стою, с ветерком в споре,
на этом дышащем добром просторе.
Картина, глаз не отвести,
смывает с души налёт тоски.
Бросаю монетку в море на счастье,
не хочу, чтоб мечта, растаяла в одночасье.
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/l_YVlOZdTvg
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771991
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.01.2018
автор: Svitlana_Belyakova