Мій син не носить окуляри, хоча у нього поганий зір. З приводу цього ми з ним постійно сваримся,бо він не хоче бути очкариком.
На дошку я не бачу нічого,
Ну і що з того?
Оцінки все нижче і нижче -
Мов останнє осіннє листя.
А я впертий -я не надягну окуляри,
Хоч що... І на прохання мами...
Я відповім їй твердим ні,
Бо дуже соромно мені.
Мені здається,що будуть озиратися
І дражнитися,і голосно сміятися.
Звичайним хлопцем перестану бути-І
Перетворюся на очкарика тоді!
Але я знаю-от було б цікаво,
Коли б мені на дошку видно стало.
Я б написати в зошит зміг конспект
І прочитати контрольної текст.
І тему зрозумів, що поясняли-
Із математики на дошці написали.
І не гадав, не перепитував би, НІ!
Але так соромно бути очкариком мені!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772070
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 18.01.2018
автор: Nelly