Муза з похмілля блукає із вейпом в руці,
Акт садо-мазо над людством - її аспірин.
Мозок тремтить і червоний царить на лиці,
З правої, хуком, б`є в голову окситоцин.
Голос охрип: вивергає словесний понос,
Та ні одне із цих слів не досягне до цілі,
Серце морзянкою довго кричатиме: "SOS!",
Воїн в уяві, та шмата смердюча на ділі...
Марні старання - весь світ хай забуде про сенс,
Сенсу немає, змиріться, бо вистоїть Троя!
Череп з середини той ще розколює секс,
Щастя шукаючий, втоне в болоті із горя.
І залишається вірити в кого, чи що?
Перші слова цього твору ви вже позабули!
Знову доведено: сенсу немає ніщо,
Та від надії на краще судоми по скулах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772113
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 19.01.2018
автор: Арлекін