Чому, тепло твоїх долонь
для мене втрачено?
Чому у погляді твоєму
посмішка ховається?
Та і Природа не хоче балувати,
гатить сніжно,сиджу дома одна,
а тобі мабуть смішно.
Холодні мої мрії,
наче у полоні, або застрягли
подумки в очікуванні
на життєвому пероні.
Безсонні, одинокі ночі,
чекають безодню твоїх очей.
Долі віддаю свою волю.
У снах пророчих насолоду шукаю,
будні ж з сумом проводжаю.
Літа у поклоні,
як стрімкі коні мчать
й на перепони Життя не зважають,
відлік свій продовжують,
скроні сріблом торкають,
але марафон Буття все ж таки поважають.
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/l_YVlOZdTvg
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772186
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2018
автор: Svitlana_Belyakova