Тільки я на світі появився,
Бог із неба опустився,
і шепнув в мою дитячу душу,
друга вірного тобі я дати мушу.
А я зростав ішли роки незрячі,
біля будинку де страхи дитячі,
на вулиці,де літом море порохів,
пройдисвіт пройдисвіта зустрів.
Як дорого нам обійшлась ця дружба,
лісу й динозаврам довга служба,
мечі,луки, списи робили,
без страху до світу цього жили.
Кожен день на будові війна,
вільного часу ніколи нема,
робимо зброю до сьомого поту,
завтра нам треба іти на охоту.
Постійно зрубували зелені засадження,
зробити бункер дали розпорядження,
від демонів,вампірів страшних духів,
скільки сокирою зробили ми рухів.
Погнали раз корову пасти,
тре з собою мечі скласти,
він Мікеланджело я Донателло,
до цього нас дитинство довело.
Знову пасти корову погнали,
на жаль погоди явно не знали,
хатинку із шиферу ми замутили,
мокрі додому поприходили.
Постійно з ним ми мали рацію,
потрібно жабі робить операцію,
шприци,ножі медикаменти були,
та жаби вмирали ще до процедури.
До пекла яму якось копали,
ще в глибинах тих ми не бували,
жучка якогось там узріли,
до демони пекла,так ми розуміли.
Зайця хотіли ми з другом зловити,
мисливці були,ну що з тим робити?
на рибні гачки моркву чіпали,
з засади снігу на зайця чекали.
Любили також за всім слідкувати,
агенти таємні ну що тут казати,
шкоди робили сусідам багато,
не раз червоніли наші мама і тато.
Падає дощ ми не в будинку,
пускаємо на воду просту соломинку,
і що дорослі б нам не казали,
на річку човники радо пускали.
Купили нам рації щоб ми не скучали,
від радості тої шалено кричали,
довго вони не прослужили,
та радість у серці все ж залишили.
Добро творили через зло,
ну нам ж по 6 тоді було,
таке сильне добро робили,
що нас в підвалі аж закрили.
Не раз сварка нас обвиває,
та друзів без сварок напевне немає,
пару хвилин і сварки нема,
йдемо творити свої діла.
Треба костюм швидко створити,
бо привидів,перевертнів потрібно убити,
до роботи бажання не доходило,
лихо постійно нас находило.
Вирішили йти пішки ми на Мерлаву,
трохи пройшли стомились й помалу,
почали марити про воду,
так ще не стомлювалися з роду.
Ось так щасливо я без каяття,
розказував про друзів двох,і їх життя,
бо правда лиш одна на світі є,
справжнього друга тільки Бог дає.
Присвячений другові Р.Тарасові.І.
03.02.2011.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772205
Рубрика: Присвячення
дата надходження 19.01.2018
автор: NzR