ВУСА ІІСУСА

Вірите?  –  У  мене  вдома,
у  золотій  рамочці,  
під  міцним  сталінітом*  
пишно  і  шовковисто,  
авторитетно  та  делікатно,
ніби  перед  першим  причастям,  
причаїлися…  Як  ви  думаєте  –  хто?
Не  хто  інший,  
як  самі  священні  вуса  Іісуса!

Та  не  їм,  а  чиїмось  іншим,
ще  живим  і  теплим,  вусам,  
судилося  відчути  на  собі
усі  принади  «преломлення  хліба».
Бо  тепер  вуса  месії  –  це  музейний  експонат,
до  якого  допускаються  
лише  обрані  світу  цього,
які  щедро  платять  за  те,
аби  побачити  їх  і  поцілувати  шкло,
під  яким  завмерла  нетлінна  святиня.

Я  справно  плачу  державі  за  неї  податки,
але  не  дарую  їй  вуса.
Бо  це  сімейна  реліквія,  яку  подарував
моєму  кільканадцятеро  «пра»  діду
його  знайомий  –  
охоронець  Гробу  Господнього.
Це  було  дуже  давно,
коли  ще  не  придумали  ЮНЕСКО.
Він  зірвав  на  похороні  Сина  Божого
вторинні  статеві  ознаки  під  носом  месії
і  позичив  у  якості  трофея.

Але  я  не  до  цього.
Повернімося  до  мого  музею.
Аби  ніхто  з  числа  найвідданіших  
паломників  великого  месії
не  надсилав  мені  палкі  словесні  дифірамби,
зазначу:
на  гроші,  зібрані  з  відвідувачів  музею,
самовіддано  і  самозречено  
будуються  храми  та  виливаються  свічки,
куються  кадила,  ш’ються  ряси,
безкоштовно  хрестяться  тисячі  народжених
і  відспівуються  тисячі  померлих,
а  головне  –  пишуться  ікони,  
на  яких  ваблять  зір  парафіян
вуса  Іісуса…

Аби  бачили  небо  і  земля,  що  буває
коли  в  єдиному  творчому  пориві
сходяться  геній  підприємця
та  імениті,  всемогутні  
вуса  Іісуса!..

©  Сашко  Обрій.

*  сталініт  –  гартоване  шкло.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772223
Рубрика:
дата надходження 19.01.2018
автор: Олександр Обрій