Пройшли,минули диво-свята,
І знов задумуюся я,
Була ж весела моя хата,
Чому ж тепер вона сумна?..
Чому Надії, як і роки,
Стали слабкими, як і я,
Хиткі і кволі мої кроки,
У світ розбіглася сім"я?..
Ранки сумні, дні невеселі,
А вечори, ніби тюрма,
Ночі безсонні,довгі, темні,-
У них і я, ніби німа...
Немає з ким порозмовляти,
Полуда очі застеля,
Чи довго ще тепла чекати?..
Щоб не згоріти вже до тла...
Хоча й гріхів я мало маю,
Молюся Богу все ж щодня,
Журу і смуток розганяю,
Доля тепер така моя...
Пишу вірші, казки складаю,
Звісно, не завжди до пуття,
Ще й до газет їх посилаю,
У цьому смисл мого буття...
В дітей давно свої орбіти,
Пристань у кожного своя,
Свої і погляди, і діти,
Вони ж такі,як була я...
Та я на них не ображаюсь,
Робота в кожного своя...
Все ж зрозуміти намагаюсь,-
У чому зміст кожного Я?..
З ріднею й друзями спілкуюсь,
Все більше телефоном я...
За внуків все частіш турбуюсь,
Участь тепер така моя...
Уже повільні мої кроки,
Я не "глевтяк" і не свята,
Й ще розумію в свої роки,-
Не зникне в світі доброта!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2018
автор: геометрія