Перлинко моя коштовна,
Здобута на дні морськім...
Знову беру я човник,
Лишаюся берегів.
Серед густого туману
Зорі побачу в імлі.
Ні бурі, ні урагани
Не спинять лету душі.
Напну я благеньке вітрило
І в руки візьму стерно
Полину за обрій, бо мила,
Чекає мене вже давно.
І я відшукаю те місце,
Де перли на дні лежать.
Пірну, задихаючись в бездну,
Без них не повернусь назад.
А там, у морських глибинах,
Коли груди стискатиме біль,
Збиратиму я перлини
Єдиній коханій моїй!
Я хочу тобі розповісти
Про бачене мною на дні.
Дарую тобі намисто
За усміх та ласку твої.
Бо там, коли марив без кисню
І кров закипала моя,
Твій образ і ясний, і чистий,
Вертав мене до життя.
І знову, коли буде потрібно,
Ходитиму по лезу ножа.
Спускатимуся в безодню,
Для тебе, кохана моя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2018
автор: І. Оболонський