Товща землі тут, де
Ми бачили сяєво сонця
На пагорбі дитинства,
Найтепліша,
Наймилозвучніша.
З неї почалися кроки,
Вона була свідком
Витівок,
А макове поле кликало
Виразними барвами квітів.
Страхи були обережними,
Надміру прирученими.
Згодом ми одягали їх
У вбрання зі слів,
Вони ховалися в зачинах казок,
Вигулькували реготом.
Досі пам'ятаю, як сонце будило,
Шкрябаючи шибку,
Проникаючи в шпарини,
В ламкість тріщин.
Не маючи нічого, крім подивувань,
Ми були стійкими,
Хоч і невиразними
На тлі постійних змін.
Усе минуло швидко,
Прожогом,
Але вміння пам'ятати
Народилося з нами,
Росте й досі.
Спогади-як намистини
Розірваного намиста:
Ніколи не знаєш,
Де знайдеш маленьку
Деталь,
Що закотилася
Невідь-куди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772665
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2018
автор: Олена Ганько