Так тихо листя шелестить,
Тихіше ще струмок тече,
А він так голосно кричить,
І б'ються сльози у її плече.
Дерево ламає і скрипить,
Ховають хмари світло гаряче,
А вона навіки вже мовчить,
І не жива ще дві хвилини плаче.
Птахи своїх дітей сховали,
І всі навколо стихли,
А вони їх навіть і не мали,
Хотіли...та не встигли.
І скільки ж бачила природа,
Безліч таємниць ховала,
Людей їй було шкода,
Але вона про все мовчала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772783
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 22.01.2018
автор: Катрін Гарай