А я чужа, неначе тінь в твоєму замку з кришталю.
Ясному сонцю заважаю гратись світлом.
Піду додому. Полечу із вільним вітром.
Без крихти сумніву, із сумом, але майже без жалю.
А я не та. Ти ж знаєш сам. Свою я відіграла роль,
в твоїй душі усі розставила акценти.
Взяла із цього і свої якісь проценти.
Та до вітрил багряних все ж не доросла. Я ж не Ассоль.
А я одна така. Таких не буде більше у житті.
Та це не є причина, щоб тужити, любий.
У нас є спогади. Ну а життєві згуби -
то неминуче. Ти про них мені напишеш у листі.
Я вже пішла. Ти знаєш, слід моїх маленьких босих ніг
засипле снігом. В сніжки будуть грати діти.
А навесні там проростуть прекрасні квіти.
Ти їх вплети поміж рядків, як від печалі оберіг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2018
автор: Юлія Сніжна