[[i]b] [color="#bd2d2d"] Він ішов з роботи...
Не дійшов... Упав...
Земля йому пухом...
Його міні-песик теж
помер...Без нього...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#154a4a"]Вмить зчорніла й померкла дорога,
Вогонь вічності серце обпік...
Боже правий! Дійти б до порогу...
Не поповнити б сонму калік...
Пожалів Бог... Згасив твої очі...
Вічний спокій поклав на чоло...
Лиш душа відлітати не хоче,-
Мало радості в неї було.
І тоді, коли був синьоокий,
І тоді, коли вицвіла синь,-
Для душі - лиш безладдя потоки,
Вічна праця, самотності тінь...
Ти туди, ти сюди,- вітер долі
Гнав на рифи фелюгу життя.
Йшли роки. Ти спивався поволі,
Та зберіг всі людські почуття.
Бо ота, котра очі прикрила
В страшну мить, - все здолати змогла,-
Дала сили, зміцнила вітрила,
До людського життя повела...
Не її це вина, що трагічна
Ця дорога вела не з Канар,-
Бо Канари - то мрія одвічна,
Вічна ж праця - державників дар...
Та хоч би вже та праця - до діла,-
Щось новеньке...Як там, за "бугром",-
Щоб душа це робити хотіла...
А ці домни - то тільки на злом...
Вмить зчорніла й померкла дорога,
Вогонь вічності серце обпік...
Боже правий! Дійти б до порогу...
Не поповнити б сонму калік...[/color]
[/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773235
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.01.2018
автор: Янош Бусел