Життя вже котиться під гору,
Чим далі, тим стрімкіше мчить…
В цю неповторну свою пору
Впіймати намагаюсь мить.
Ще скільки книг не прочитала,
Скільки цікавого ще є,
А часу залишилось мало,
Він проти мене повстає.
Кудись діваються години,
А за хвилини вже й мовчу.
Спішу пройти свої стежини,
І пронести свою свічу.
І надивитися на небо,
Вібрати сонячне тепло,
Щоб дарувати кому треба…
Радіти за своє село…
А час сміється мені в очі,
Кудись тікає навмання,
І байдуже йому, що хочу
Своє поповнити знання.
Робота – дім, робота знову…
Як врівноважити цей хід?
Ось чистий аркуш за основу,
І новий віршик на обід.
Собі я голову морочу,
І запитаю ще у вас,
Бо все ж я знати дуже хочу -
Де час ховається від нас?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773351
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2018
автор: Любов Вакуленко