Пробач мені, що так
любила…
Пробач! Я вірила тобі!
Коли б я мала білі крила,
Злетіла б в небо!Й аут журбі…
Пробач мені,що не пішла
я,
Пробач,що мучилась сама.
Якби ж ти знав,як я
чекала
Бува від тебе хоч дзвінка…
Та й він лунав бувало
зрідка,
На жаль в приливі боротьби.
Коли пускала пагін квітка
Бува чи суму, чи журби.
Відкинула життя малюнки.
Усе забувши йшла туди...
Куди квітками поцілунків
Давно засипались
стежки.
Ох! Як це холодно,
Жорстоко…
Чи почуття у тобі спить?
Коли бувало знов мовчиш ти…
Десь і губилась й я в цю мить.
Сумні слова в моїй
Долоні…
В душі ведуть свої бої!
Тобі нічого не скажу я,
Лишень у сни
прийду твої.
Мовчати буду,тільки
гляну
У твої очі і піду.
В наступний раз дощем
прилину,
Впаду в долоні та втечу.
З промінням сонячним
прибуду,
У серці холод розтоплю.
Увесь цей смуток що
вселив ти,
Не пошкодую,розіб’ю!
Ти думаєш, буду
страждати?
Сльозам дам волю, і впаду?
Ти надто високо літаєш!!!
Не з тих що плачуть я.... Живу!
Чого хотів ти сам не знаєш…
Тепер мов тінь...Мене шукаєш...
Накликав сам собі тугу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773700
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2018
автор: Ірина Олійник