Їхав козак, їхав,

                                         Їхав    козак,    їхав.


Їхав    козак,    їхав,    у    чистому    полі,
Молодий,    гарячий,    він    гуляв    по    волі.
Коник    вороненький,    козак    чорнявенький.
Вимахав    нівроку,    собі    здоровенький.  


Зустрілась    дівчина,    йому    Марусина,
Взяв    і    закохався,    от    лиха    година.
Хіба    можна    ж,    брате,    було    їй    казати,
Що    підеш    за    нею,    до    чужої    хати.


Марусино  –  серце,    дай    води    відерце,
Маєш    воду    в    дворі,    повнеє    цеберце.
Дай    води    відерце,    для    мене    і    коня,
Я    вже    й    буду    їздити,    до    тебе    щодня.


Марусина  –  серце,    йому    відповіла,
Дам    їсти    і    пити,    сама    ж    захотіла.
Заїжай    до    двору    і      розпрягай    коня,
Залишишся    у    мене,    може    й    на    півдня.

 
Коня    напували,    самі    розмовляли,
Радістю    світились,    очі,    як    стояли.
Запала    у    серце,    козаку    дівчина,
Молода,    гарненька,    наша    Марусина.


Марусино  –  серце,    дай    мені    сідельце,
Я    тобі      залишу,    в    душі,    своє    серце.
Мені    пора    їхати,    подай    на    коня,
Зачекалась    дома    вже,    вся    моя    рідня.

                     14:00.26.01.2018.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773716
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 28.01.2018
автор: Михайло Онищенко