Ніч серце віддає на злом.
Тоді за друга - місяць-повня.
Цей Всесвіт в коконі за склом.
Не докричатися назовні.
Ні сон, ні спокій, ні любов,
А тільки зоряне тремтіння.
Ні слів, ні тіла, ні оков…
Тримає родове коріння.
Коли навколо ні душі
І звідусіль химери ночі,
Предтеча смерті, не спіши
Сховай свій вишкір, потороча.
Згадаю з відблиском надії :
Тоненький промінець від сонця.
Він, як знеболювальне діє,
Той усміх щирий незнайомця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773717
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2018
автор: Валентина Курило