Одвічний наш неспокій: "Бути чи не бути?"-
Нам не дає упасти, щоб не підвестись.
Й величина незмінно-вічна - Крути (!)
Дає нам грунт, щоб сіятись й рости.
Одвічна наша проща: від віри - до зневір
І каяття без видимих на те причин.
Та будь же Українцем! Вір у себе, вір!
Коліно прихили...Махни на чин.
Ти думаєш, чому історія озвалась
Й через століття гучно вдарила у дзвін?
Тому, що у душі струна вірвалась,
Тому, що молимось до голих стін.
Я зо́всім не про те, що десь нема ікони,
Достоту богомазів в світі розвелось -
Про те, що душі в нас без оборони,
Що робимо, то все через "авось".
Народ мій знову кинули в війни горнило.
Сто літ тому вже був терпкий, гіркий урок!
А це тому, що іншим пощастило:
Їх діти обережно роблять крок.
Їм там спокійно на піщаних теплих пляжах.
...А у окопах наші не зімкнуть повік...
Ніколи з вас не змиється та сажа
І зрадників клеймо на вас - повік.
Одвічне запитання: "Бути чи не бути?"
Нам честь і совість присипляти не дає
Величина незмінно-вічна - Крути (!)
Щораз на горизонті постає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773815
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.01.2018
автор: Галина Яцків