Вершник нічний, коли люди вві сні,
По лише йому відомому шляху
Мчить на блискучим сріблястім коні,
Не відчуваючи втоми та страху.
Люди слабкі та беззахисні в снах,
Треба від впливів їх охороняти,
Морок здолати, розвіяти жах,
Темряви сили у битві тримати.
В часі нічному панують завжди
Сили зухвалого зла безроздільно,
Груди стискають до болі й біди,
Не дозволяючи дихати вільно.
Відьми нахабні, як ті кажани,
Прагнуть втручатися у підсвідомість,
Щоб замість мрії й бажання у сни
Мари страшні насилати натомість.
Проти створінь тих, що чинять в пітьмі
Дії ворожі, наявні й неявні,
Вершник іскристий на різвим коні
Вмить присікає ривки протиправні.
Легкий, стрімкий, непомітний очам,
Слід по собі мерехтливий лишає,
Та лише шурхіт - спокійним ночам,
Чи наче теплий туман обіймає.
Він як примара - з'явився та зник -
Лише здається в сузір'їв намисті
Зоряний лицар - нічний захисник,
Відданий кінь, обладунки іскристі...
©~GV~19/28.1.18/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2018
автор: Gnat Valjorny