Дожилися ми, Тарасе,
Мабуть, вже до краю...
Гірше ворога – байдужість
Неньку розпинає…
Нищать юди землю рідну,
Мову та культуру,
А народ – мовчить, чекає
Та гадає думу…
Що ж то коїться у світі,
Рідний мій Кобзарю?
Як же Неньці подолати
Цю ворожу зграю?
Як дивитись в очі дітям,
Що розповідати..?
Що нездатні українці
Волю відстояти?
Про яку ж тоді-то славу
Мова та ведеться?
Якщо рідна Батьківщина
На частини рветься?
Незалежність Україна
Кров'ю здобувала!
Щоб над нами, українці,
Нечисть панувала?
Прокидайтеся, рідненькі,
Так не можна жити!
І байдужістю людською
Матінку ганьбити!
Повставайте, люди добрі,
Здобувайте волю!
Та виборюйте найкращу
Для Країни долю!
© Олександр Кобиляков
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774140
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 30.01.2018
автор: Олександр Кобиляков