З грудей виривається крик,
Та голос тремтить беззвучно.
Вірою наповнюють штучно,
З телевізорів, кожен вже звик.
Щоденно ми бачимо сон,
Так вільно здаємось в полон.
Лиш тоді скидаємо пута,
Як душа цвяхами прикута.
Коли забрали в нас волю,
Руки скрутили до болю.
Коли вже бракує повітря,
Навколо відсутнє вже світло.
Тих, хто не хоче коритись,
І намагається битись.
Вважаємо за божевільних,
Бо нащо чинити свавілля?
Може час скинути маски?
Щоб не зазнати поразки.
Й не ростити мертві лиш квіти,
А здобути волі орбіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774163
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.01.2018
автор: Наталія Мосійчук