Сумує степ, стоять стрункі тополі…
Знов бій іде і ллється знову кров.
Стріляють «гради» по окопах в полі,
Поверх безхрестих зранених церков.
Не всіх хоронять, як ведеться в вірі,
Без почестей, а часом без труни.
Земля рівняє інколи могили,
Ніхто не взнає де чиї сини.
Колись можливо розшукають діти,
Могили у донецькому степу
І будуть на землі стояти й вити,
Як виють пси, що завжди на цепу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774325
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2018
автор: СЕЛЮК