У душі ми нерідко раби
Своїх звичок, приємних речей,
Тож боюсь ненароком згубить
Прозорливість жіночих очей.
Щоб не звабила серце злоба,
Не заповнив мій дім пустоцвіт,
Прагну вичавить з себе раба,
Що не зна, ким пишається світ.
Тільки б вирватись із протиріч,
Подолати земну суєту,
Оцінити, як слід, кожну річ.
І найперше – це волю святу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774413
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.01.2018
автор: Дніпрянка