Єдина


           Поема

                                                                 Святій  Тройці  присвячується

1

«тут  був  —  украдений  щастям»
А!:
як  це?
що  світ  під  гіркою  водою…
я  на  пухнастім  лелі  —
у  серці,  що  під  Звіздою:
на  острівкові  
ранковім
прекраснім  —
я  на  острівкові  щастя!

розпочинкові  щастя  основи
никнуть  —  …
є  запах  у  слові
я  на  пухнастім  лелі!  —
в  щасті!  —  о  під  Звіздою!
на  глибокім  й  високім  —  і
яснім
з  ним
я  —  на  острівкові  щастя!
 
Як  це??
що  ходять  як  за  бідою
я  умитий
омитий  водою  новою!
може  острів  —  всю  Землю  
украсти??
дай  же,  Боже,  всім  пити  і  ясти
розчиняюсь  —
розвиваюсь  Звіздою,  Красою!
прямо  розчиняюсь  Любов’ю…

2

зараз    —  всі  далі  й  підуть
те  що  не  треба  покрасти…
я  —  «той,  що  жив  —  украдений  щастям»!
краще  кажеш  —  Любов’ю
ліпші  вічності  дні  —  світанкові…

як  це?
чисті  сльози  від  клякси…
ще  не  випали  ми  із  любові
як  це?
чистий  запах  акацій…
але  ми  —  у  відмові...

(ви  уявляєте  —  я  у  відмові?    
і  цілий  світ?
світ  любові  —  в  відмові??)
клацай  клацай
клацай,  
звіре,
ще  ми  всі  світанкові  —  є!
 
ліпше  було  б  чинам,  президентам,
міністрам
аби  їх  положили,  продубили  
і  ногами  по  них  походили  —
істинно,  істинно,  —  
аніж  в  ранньому  щасті  
їх  не  полюбили…
«Правильно»,  —  сказали  б…
і  поблагодарили  б

я  їм  відкриваю  —  гітлерів,  міллерів,
недолюблено-югендів…  —
«той,  що  для  усіх  жив  —украдений  щастям!..»

Як  це?
а  закохані??
всі  мов  під  водою  ходять…

що  ви  ллєте?  
куди  бродите?..
булькаєте?..
а  крила  —  брови??
ми  мов  на  острівкові!..
в  серці  —  чудо  —
розмова!!

«??що  ви  нечисте  городите?
що  це  робите?..»

нічого  не  хочеться  робити
любити!
і  слухати
очі  в  очі  дивитись!!!
 
«Боже,  коли  старі
вже  перестануть  бродити?»
(…і  ногами  по  них  походили,  —
істинно!  —  в  юності  кого  
не  полюбили…
і  —  поблагодарили  б…)

—  Ти,
щасливий,  ти  не  далеко  від  правди…  

(…радив  би  вам…  та  що  тут
порадиш?)

3

О,  острів-краса
Краса  щастя…
світ  обмацується:  звідки  вискочила?
така  справа  —  остатись  
любов’ю…
тут  не  бути  присутнім
а  —  б  у  т  и

й  володіти  тут  так  —
як  не  володіти
жити  й  сильно  жити  —  так
як  не  жити
така  справа!  —  остатись  любов’ю
зажиток  —  такий  є  —
любити
не  бути  присутнім  —
а  —  бути
 
любов  що  літає  —  закон
між  високими
літають  в  ній
просто  і  вліт
і  люблять  найгрубших
на  відстаніз  їхніми  соками
а  ви  —  як  люблю  я  весь  світ?
хоч  би  світ  й  перестав  —
любов  не  преста
відображувати  —
Христа…

і  світ  обмацується:  знов!  звідки
вискочила?
та  любов  —  то  найвища  краса!
любить  всіх  як  проста  —
божевільна
любов  є  Христа!
є  любові  Краса!
острів  —  обійме  всю  Землю?

Вік  живи…  трапляють  у  мене  не  часто:
я  —  «той,  що  украдений  щастям»  

4

мене  перекидали
з  острова  —  на  острів…  
з  острова  —  на  острів...  щастя!
бігали  нещасні…  
змалювали  кров  —
в  тому  й  мають  частку
 
Далі:
від  землі  —  на  небо!
і  розумкували  академіки
прибились  у  Першій  темі*
я  щасливий  —  шалено!

і  служив  Цариці-Пані  
коханій-прекоханій!
а  пів-островам  —  догани:
недостатньо  відвертаєте
до  Еросу  Бога!  

а  святі…
святі  в  вірі!  –  птахи  в  небі  
радість  в  повітрі!!
теж…  «нормально»…
нічого
ми  не  стали  скаженими

я  є  в  щасті  шаленім
Павла  —  то  більше  топили
жах!  —
до  мерців  прикладали

Павло  волочив  —
в  Єрусалим  гроші!  
Дяки  не  було  —  
та  притянуть  не  перешкоджали!..

я  конем  був  у  Цариці-Пані
щастям  мене  виїжджали!
його  —  до  мерців  прикладали
всовували  анатеми!
десь  з  моря
з  дна  
прибили
до  Першої  теми!

Мене  свої  не  добили!
(як  я  люблю  Христа!  —
Один  Він  виручав.)

Павла  били
так  він  по-єврейськи  кричав!

не  співав...

Дорізають  було  українці  —  
я  їх  піснею…    істинно
було  його  осліпило
а  я  їх,  материкових,  заматерілих,  —
піснею…

Павла  не  бачили?
То  по  чинах  ногами  
походили  б,  —  істинно  —
«Спасибі»,  —  вони  сказали  б…  
їх  колись  —  не  любили…
надоумили  б…

І  розслаблених  пхали  —  щоб  тінь  
хоч  упала
на  цих  паралітиків!  —  од  Петра!!

Апостоли  —  вони  залізні
Нове!  —  Пора!
а  я  —  піснею...
любити  тут  радити…
 
як  Орфей  —  піснею  —  
незримії  грати...

—  Ти,  
щасливий,  ти  не  далеко  од  правди...

кому  з  розумних?
любити  —
аби  порівняли  шлях  і  ноги  —  
порадиш?
треба  радитись…
українці  звісно  ж:
укради  мене,  
розчаруй  аж  до  Тройці  —  піснею…
ваші  дружини  це
«просічуть»  просто
раджу  —  
ліпше  до  коханих  дружин  
вам  відноситись…

«той,  що  жив  для  всіх  —  украдений  щастям»
я  є  той
все  одно  —  підуть  
не  те  що  треба  покрасти?

Як  це?
що  ходять  як  за  бідою
я  умитий
омитий  новою  водою!
може  островом  —  Землю  
у  пісню  украсти?
дай  же,  Боже,  Ти  
всім  пити  і  ясти
 
розчиняюсь  —
й  розвиваюсь  
Звіздою,  Красою!!
не  спинюсь  чари  пекла  зняти  
розчиняюсь  святою  Любов’ю...

всі  підуть  —
те  що  не  треба  покрасти?

«тут  був  я  —  украдений  щастям»
Серце  бачить
серцю  чи  треба  люстерце?
я  спрагою  до  Божої  Матері
не  відкиньтеся  й  не  відкиньте
Східній  із  Західною  єднатись:
бо  
все  що  в  мені  є  —  це  Єдина  Церква!!!

20.07.2015
Київ

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774511
Рубрика: Поема
дата надходження 01.02.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович