В білому цвіті дерева стояли,
сина Матуся вдень проводжала –
все надивлялась, хвилин було мало,
очі благали, мов би прощались...
Життя швидкоплинне, миті летіли,
все розуміла – так було треба...
Видно було, що з останніх кріпилась...
Свідком зосталось синєє небо.
В білім духмянім тлить тінь непростима...
Сива рідненька, простоволоса...
Так і стоїть тепер перед очима,
в погляді світлім щось від Христоса...
02.02.2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774694
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 02.02.2018
автор: Променистий менестрель