Батьків не стало, сумно на душі,
Біжать роки – тунель удалині…
Дитячий шлях доходить до межі,
Новий виток, тепер уже мені…
Наших дітей і їх сурма позве,
А далі внуки, що для нас святе…
Немов старе, та все ж таки нове,
При оберті життя знов відцвіте…
Виток батьківський, де жили вони,
А поруч з ними доні і сини…
Стояли ще прив’язані човни,
Які із часом відпливли у сни.
Таке життя, все розумієм ми…
Та корективи вносять нам роки.
Не чути доти голосу сурми,
Допоки на землі живуть батьки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774882
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2018
автор: СЕЛЮК