На землю тихо впав осінній вечір
І темрявою вкутав білий світ.
Холодний вітер обійняв за плечі:
То піджене, то спинить. В таку мить
Невільно прислухаєшся у тишу:
Магічну, тиху, мудру, мовчазну.
Із нею наче сутність спокійніша,
З нею смиренно линеш в самоту.
Хода повільна лист сухий колише.
Здається в темноті химерним світ.
Затишно й водночас порожньо в тиші,
Немов у вічність здійснюєш політ.
У тиші виразніше звуки чути
Й думки перебираєш без кінця,
Пригадується все, що не забуто.
Пам'ять - надійний свідок у життя.
Журби нема, лиш спокій та бажання
Вийти скоріш на світло із пітьми.
Вальсує поруч вітер, мов востаннє
Спиняє кроки, щоб продовжити думки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774907
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2018
автор: Коток Оксана