В якомусь з мільярдів світів,
Позбавлених мрій,
Тебе загубив.
Не зумів ...
У їх половині
Незрячий, сліпий.
Мене не зупинить
Хтось рідний.
Чужий.
Стоїть на порозі.
У звабливій позі.
Блиститься не сонце.
Ти знаєш вже, хто це …
В очах порожнеча.
Надія – це втеча.
А в цьому Одному.
Ти все зруйнувала.
Віддала усе, що змогла.
І бу́ла б пропала така ...
Крізь простір з'явилась рука.
Я так здивувався:
Мене ти чекала.
Ти знала.
Ти жінка.
Ти все відчувала.
Ти кликала. Майже кричала.
Ти так притискалась до того чужого грудьми.
Зламалась. Не просто лишатись людьми.
Не дихала, мабуть, уже.
Все ж чекала.
Фантазія твоя тебе врятувала …
І моя рука
У твій простір ввірвалась,
Руйнуючи злобу, переляк і страх.
І де нас шукати тепер у світах?
Отим вартовим,
Що знаннями лякають.
Буремний неспокій?
За нього вбивають …
Зганяють безмежних
В закриті коробки
Наляканих зовсім
У світу підробки.
Пускають за браму потішитись трошки …
Обман на обличчя лягає під зморшки …
Лиш двоє ті грати свої розібрали.
Стояли і простір у себе вдихали.
Хтось скаже, лиш двоє знайшло́сь?
З цих двох, мабуть, все почало́сь …
*[i]або Вечірня фантазія[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775002
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.02.2018
автор: Дружня рука