Дістану перо і ліру,
Слова у думки зв’яжу
І те, що в душі назріло,
На вістря часу нижу.
А там – і земля, і люди,
І неба ясна блакить,
І те, що було і буде,
Й прожиті мої роки.
Я в сутність людську проникну,
Бар’єри усі проб’ю
І черствість, напевне, зрихлю,
Бо світ, хай такий, люблю.
Казали, сльоза не в моді,
А світ же не без сльози:
Поглянь: на траві, в городі
Скільки блищить роси!
Сльозою вмиває небо
Травинку, і гору, й гай –
В житті є така потреба –
Радіти й плакать встигай!
20.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775018
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.02.2018
автор: Ганна Верес