Коли летиш у вись на троні королеви,
Що я створив тобі із ніг своїх...
Яка чудова ти – моя кохана, люба Єво,
Нехай Господь мені за все простить!
Це почуття, що ти мені даруєш...
Таке могутнє, сильне, не земне.
Якщо є Рай – то він існує де ти і я.
А решта все нікчемне і таке пусте…
І я – твій раб, я припадаю,
Цілую пил на туніці твоїй.
І знизу, на вершину споглядаю,
Де ти зійшла в красі цій неземній!
Лице – єство твоє, прекрасне – розпашілось.
Любов та пристрасть - це є безцінний дар.
Ним і ланіти, перси оповиті,
Та випромінюють кохання шал.
Ти, там, Володарко моя душі і тіла,
Над нами, мною, з висоти небес...
Живу чи марю? Я не знаю, але… благаю –
Повтори, повільно, останнє слово-стогін, рух та жест…
______________________________________________
*https://www.youtube.com/watch?v=fTQxNmI1fsw
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2018
автор: І. Оболонський