Поема
Слову-Богу присвячую
Нелегко! —
живеться
нелегко —
хто бачить
далеко…
оце ходять білі —
білі
лелеки
милий Ісусе Христе,
я не макаюсь
сорочкою
в священний їх клекіт?
я ще злечу,
любий Ісусе,
аж
до Тебе?
якби з небес
впало ще
більш
аніж треба —
вбило б всіх
Небо
Правильно бачити
треба!
нелегко
нелегко
живеться — хто
бачить
далеко…
Ох, Ісусе Христе, помилуй
мене
я не живу як дрозофіла
дрижачи
у глибині
перед Тобою — дорожить одним
днем
живе — лиш одним
днем, бо живе
лишень
один день
Ісусе милий! помилуй мене
дрижать
й дорожить —
мені б
треба…
я ще не ліг
на землі — щоби нижче неба!
Не смирився — як треба…
Ісусе, Ти спробуй — одразу ж
я не можу
ще отак —
щоб жив Ти
а я… а мені
лиш цим дорожити
а одразу ж —
я вставляю геніальну
вставку-оазу!
менше виджу — менше
ненавиджу…
майже як у Байкалі:
роздягнусь — у народі
широко!
та й дивлюсь
у здивоване
Око…
чи я спішу?
чи не роздав медалі?
Ісусе, помилуй мене!
бо я маю ще — жити
день
за
днем
як маєш —
макати мене?
Огром…
ох, нелегко і нелегко
нам
це з’яснити
хто зирить
далеко
якось же маєш
Ти в словобаченні
жити…
Ох, я роздягнусь
у народі
широко… широко!
і дивлюсь
в подивоване
Око…
від начальства
подалі
(як їх —
з далекою
дальністю?)
я ж всіх об’єдную
і — в Духа іпостась Єдиную
(Ісусе, це Ти об’єднуєш?)
але ж я —
відбиваюся тут —
геніальністю…
від начальства… як би
на Тебе звалити
цю гору
далі?
мов курець —
шаторить
свої
шмотки
як йойкне — відразу!
я ж обмацую
дів
курей
ідеї
небо
щоб забезпечити їм геніальну
оазу…
тож об’єдную!!
Ти — образний Творець
і не навчив
мене мучитись…
бачив — як рибак
над
ямою-озером
готовий відбитись
од щук —
якби хотіли
прищучити?
Чи Ти
не знаєш —
що не боюсь нікого!
я в нормі —
як Миколай хитренький
в Небесній нормі!
Я кличу Тебе!
з усіх горлянок
озвучую! Тебе!!
а Ти як блиснеш —
у теміні
я згадую — про зміст
і форму…
тож сліпі ходять…
я голий
Космічні цілісні зволікаю
всім шати!!
сволочі! —
дряноформами сволочі
передо мною — й спішать
прикрашатись…
Ну то мені вже не роздягатися —
перед
народом широко!
Ти Бог — Ти
глибоко…
глянеш в них Оком.
Та тільки розглянусь — втекли, до одного.
Хоч би один як на сміх —
ну, ні одного.
Як так жити? —
мабуть
треба —
смиритись…
оце ходять білі —
білі лелеки
милий Ісусе Христе,
я не макаюся
в священний їх клекіт?
Перед творінням сором.
Молодітиму — серцем.
Норма — це норма.
23.12.2017,
Київ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775112
Рубрика: Поема
дата надходження 04.02.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович