У сірому буденні, жевріє ще, відлуння почуттів,
Не зміг я їх забути, чи просто не схотів,
Не зміг прогнати, обіймів теплоту,
І мимоволі, хочеться сказати що люблю.
Майже рік минуло, і розумію я,
Це була лиш мрія, лиш моя,
Ти сказала: «Просто було треба так»,
А я повівся, як дурак.
І неначе хвилею, нахлинуло бажання,
Побачити тебе, надіюсь це в останнє,
В житті бути дураком, не так уже і гарно,
Але вірити у казку, наразі марно.
Але знаю, що вона була,
І у вир пристрасті мене з собою затягла,
«Одинокая принцесса среди скал,
Как долго я тебя искал,
И так нелепо потерял».
Надія вже померла, але жевріє ще відлуння почуттів,
Скажи мені, хоч би пару слів,
Щоб як раніше, відвести погляд не зумів,
Від очей чарівних і усмішки не земної,
«Зайка, в серці я іще з тобою».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775426
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2018
автор: hash