Феодосії улюбленій
присвячую,
від серця й Бога з любов’ю
Блаженний я, та передчасно якось,
й тут-то...
Блаженне місто біля моря
що більш загладило вже реакрити
і отрути...
Блаженні, справді ми удвох,
бо в нього вудка — море,
в мене — Бог...
і я — той муж, що в скверу сів на лаву,
для спокути...
Блаженний, хто почув
у серці,
бо живі є ми!!!
Блаженні вбогі й без махорки ми
бо нас ще б’ють прелютії шторми!
блаженні — на нас ллють шторми прелюті!
блаженні — затикнуть
із преісподні дух смоли, —
і ще зорю черкнути
й Дух смокнути!!
А — омовеніє, що буде вам колись??
А щоб вам риби
за мій дух дали!!
Щоб наздогнали — і ще раз дали.
А щоб вам тирси,
щоб вам виписано тирси,
і з шумом забираючи поли; —
вам те дали гаки й підводнії столи...
над вами курка після мене
й цього жому пи;;рсне —
її вітри під стелі кинули були...
щоб ви, орли такі, торкнулися смоли:
священні в усмішці ми з містом!
вдвох! —
у міста є побудка — море,
в мене — Бог!!
Блажен і я, та не помісний,
і при таких заливах...
й тут-то:
на мені вся шрапнель,
прийдешні всі пробудки...
А я — три роки одійшов од сала!
На Україні за це орден — мало.
І це — що я тут ще літав й горів,
і бачив всіх коричневих корів,
Та що це?! — був пізнаний від Зорі...
...За це, коли вже поміняються платформи,
І все спечеться — й буде Дух над горами,
То буде в моїм слові Її Серце;
Прийдіть.
В наш дух — й любов! — і в Слово —
і спасеться:
хто схоче...
Дослідять в Ній насліддя творче:
Оздоровитись приїжджатимуть,
прийнять притулок! —
Ясніш: як нині їздять всі на південь.
...Відчини кватирку, муже: дамам щоб
часовістю подуло...
Я думав, краще вічна справа пі;де.
Портові — про море знов
насущне знов балАчили.
Дихання Діви!
Жаль, що мало Її бачили.
Феодосія — у Ній! це є одвічно.
Блаженний я, та все ж незручно, чоловіче:
«Блаженні чисті серцем, бо вони
Бога побачать».
Усе й пробачать.
Амінь.
17.08.2005
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775602
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.02.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович