Скажи мені правду, якою б вона не була…
Про місяць упо́вні… Про два лебединих крила…
Про літа веселки барвисті… про теплі дощі…
Про пестощів ласки іскристі… про сповідь душі…
Скажи мені правду, що й досі у серці щемить…
Про ту найдорожчу, про найсокровеннішу мить…
Про всесвіт у зорях, утоплений в глибах криниць…
Про мову безмовну промінних широких зіниць…
Про сонце, що сходить в обіймах і чезне в імлі…
Про стежку до саду, де бродимо ми ще малі…
Про мамину ніжність, про батькову гордість німу…
Про сльози печалі на вижовклих трав килиму…
Про муки відталі, душевний утрачений рай…
Скажи мені правду – нічого в собі не ховай…
Я знаю, що тяжко – правдивий, оголений біль…
Я знаю ж бо – тяжко, бо цілі не видно відсіль…
Не видно ж бо цілі – далеко далекі світи…
Скажи мені правду – бо з правдою легше іти!
Крізь бурі і товщі, де квітне неторканий Сад,
Крізь товщі і бурі, пургу і рясний снігопад…
Скажи мені правду – і я тоді ска́жу сама…
Про те, що у серці не все ще панує Зима…
Хоч журно над чо́лами пам’ять пече і тяжить…
Про шлях, нами сходжений – що у багрянцях лежить…
Про місяць уповні… Про два лебединих крила…
Скажу тобі правду, якою б вона не була…
7.02.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775717
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.02.2018
автор: Сіроманка