На часу полотнах, де щастя помітні сліди,
Картини кохання, де ми малювати могли.
Безліку всміхатись й цілунки солодкі на смак,
Ховати в світанні, почувши омріяне так...
Тепер в галереях так мало щасливих картин,
Життєвої втоми, де так відчувається плин,
Безмежного неба, ми долю писати могли,
Довірою серця, натомість лиш жару сліди...
Бо пристрасть згасає, вже скільки на неї не дуй.
Бо справжність, як попіл, вулкани порожні, почуй!
Не перемалюєш, вже спогади щастя пусти,
Із часу полотна, де ми усміхатись могли...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775721
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2018
автор: Квітка))