Увімкнули баба з дідом
Скайп та інтернет.
І до ранку розмовляли
Наче тет-а-тет.
Про кохання до нестями
Линули слова.
Пригадалися покоси,
І густа трава.
– Може ми… дід бабі мовить,
– як колись, в круіз?
В мене , звісно , є у схові
Декілька валіз.
До під’їзду я примчуся,
Як юнак, мадам!
Ви ж – на лавочці присядьте
Я вам знак подам.
Бабця аж помолоділа,
Красно розцвіла.
Дід дивується: – Чи й справді
Це любов прийшла?
Вирушаємо негайно
Юність зустрічать!
Тільки жалько: дев’яносто –
Це не двадцять п’ять!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775943
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2018
автор: Світлана Петренко