На долині нашій єті
Ходить нишком попід рів.
А повезло тільки Свєті
Вона пасла там корів.
Може Свєта знала мову
(В школі ж вчилась не дарма)
То ж завела з ним розмову,
Що вона живе сама…
Що є хата, хлів, хазяйство
Та нема мужицьких рук.
А без них - одне недбальство,
І букет жіночих мук…
Якось там вони в долині
Спільну мову віднайшли.
По м’якенькій конюшині
До села удвох прийшли.
А в селі все вверх ногами,
У дівчат переполох!
Їм – тутешні дідугани,
Свєтці ж легеня дав Бог!
Хай не брите всеньке тіло
Та кремезний чоловік.
Навпаки, любій кортіло
Об ту шерсть потерти бік…
Всі дівки пересварились,
В Свєткин бік – копна погроз.
Бруд і лайка так і лились,
Розійшлись дівки всерйоз.
А Світлані всі розмови,
Як до печі помело,
В обійсті у неї знову
Наче сонечко зійшло…
Назива його Микола,
І щаслива до нестям,
Водить час уже довкола
Та знайомить з обійстям.
Тут у мене, каже, клуня,
Будеш віяти зерно,
Свиноматка , глянь, красуня,
Кури, гуси під вікном .
Треба вичистить криницю,
І полагодить забор,
До бика погнать телицю,
Ти ж у мене не мажор...
Ще - навести лад в коморі
Покосити бур"яни.
А вночі, як зійдуть зорі,
Підеш красти кавуни.
Вранці вичистиш в корови
Та швиденько їдь у ліс.
Привезеш до двору дрова,
Перекинеш сіна скіс.
А я трішки відпочину
Перший раз у гамаку.
Я ж привела в дім мужчину.
Маю долю от яку!!
А в неділю у буфеті,
Я тобі куплю пивка.
Очмарів Микола-єті..
Тихо стежку в ліс шука.
Пока Свєтка, як годиться
На відсонні гріла ніс.
Коля-єті повз криницю
Вже топтав стежинку в ліс...
Ой гуло село надвечір,
Всі дівки зібрались тут.
А від Свєткиного єті
Залишився шерсті жмут.
Ходить Свєта, як примара
Видно доленька така.
То господня видно кара
Налякала дивака.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776082
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 09.02.2018
автор: Любов Іванова