Навіщо, мій Боже, навіщо мені оцей шлях?
Ось той, що ліворуч, зеленими травами вкрився.
Там пісню співає над полем заквітчаним птах,
А тут на моєму лиш ворон старий оселився.
І пустка, і холод – бреду по багнюці одна.
І ноша найважча утомлене серце стискає.
Бо ж сильною бути мені не навчитись ніяк,
Та й силу хитку вража помста у крил однімає.
Вже й крилами жертвую… Нащо без віри вони?
О скільки прекрасних світів з ними я повидала!
Та віру розтоптано, вбито без суду й вини,
Й слова, що посіяла, лю́дська байдужість стоптала.
Подай мені, Боже, подай у дорогу свічу,
Бо я ще жива, і десь в грудях тепло прозріває.
До білого світу крізь біль, крізь лукавство лечу –
Ростуть знову крила … Невже отак в світі буває?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776241
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.02.2018
автор: Олена Жежук