Плач голосний, як музику, чує в родзалі мати,
І розцілує радісно ручки у немовляти,
Пальчики ніжно-крихітні подихом своїм грітиме.
Ось це маленьке щастячко. Більше вже не болітиме…
« Люлі, дитинко, люлечки» світиться у віконці,
Ніч відійде і деколи пісню стрічає сонце.
Маревом сон ввижається, сльози течуть струмками,
Але беззуба посмішка серце зігріє мами.
Кожен день щиро молишся щоб не хворів синочок.
Час плине, не спиняється… Ось вже йому і рочок.
Водиш за ручки, тішишся, лічиш маленькі кроки,
Слухаєш, прислухаєшся, пестиш рум’яні щоки.
Дні все летять за хмарами, мов на крилатих конях,
Й ти вже не та, й коханий твій, - срібло блистить на скронях.
Вчора носила, люляла, і не спала ночами,
Нині стоїш під школою з іншими матерями.
Рідше і рідше бігтимуть в наші обійми діти,
Виростуть, як під сонечком, швидко зростають квіти.
Тішмося кожній посмішці, не піддаваймось злості.
Прийде час й наші діточки йтимуть до нас, як гості.
Що є життя? – хурделиця… Крутить, мете, жбурляє.
Кожна людина трішечки часу на світі має.
Скільки би не крутилися стрілки на циферблаті
Плач голосний, як музику, запам’ятає мати…
02.10.17.
©Богдана Пілецька
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776262
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.02.2018
автор: Богданочка