У стомленім саду опале листя
Згрібає доля в кучу непросту.
Воно і чорне, й сіре, і барвисте,
В собі зібрало й свято й суєту.
Та що із ним робити, коли мокре
Від сліз нестримних, й зовсім не горить.
Чекати, доки з часом все просохне? –
Не встигне – сніг на голову летить.
І залишаються лиш спогади яскраві
Про листя перше – зелен-золоте…
В такі хвилини серце не лукавить
І хоч у пам’яті, а все ж таки цвіте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776463
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 11.02.2018
автор: Лана Мащенко