Не буду жити я в твоїх думках,
Неначе листям ними шарудіти.
Минуле міцно в’яже по руках,
Йому ще довго в пам’яті яріти.
Ще довго очі, їх магічний блиск,
Манити буде, кликати і звати.
Кохання – приз за болі і за риск,
Себе від нього не застрахувати.
Взаємним теж, буває не завжди,
Вражає серце стрілами Амура.
Хитка межа від щастя до біди,
Не кожному по силах партитура.
Із часом біль від серця відлягла
Не покохала і не сталось диво.
Не забажала, або не змогла,
Примусити кохати неможливо!
Не дорікаю, що не покохала!
Вини твоєї в цьому не вбачаю..,
Але я вдячний, що жалю не мала,
Адже любов на жалість не міняю.
Пашить обличчя, мабуть язики –
Кістки нам миють і перемивають.
Але хай камінь візьме до руки
Той, хто гріха у цім житті немає!
12.12.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776491
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2018
автор: Мирослав Вересюк