I знов цей сон. Так само чорне небо
I сiре поле. Знов я нерухома.
Як вперше, зосереджено вглядаюсь
У кожну грудочку i кожен камiнець.
Помiтивши лiворуч себе постать,
Здригаюся, та розумiю все.
Я впiзнаю́ Серьожу, хоч не знала
Його на цiй землi. Було достатньо
Лиш кiлька хвиль таємної скорботи
Пiсля аварії у мокрім листопаді -
I він почав приходити у снах.
Його обличчя - стомлене й байдуже,
А руки - наче мертві дві змії,
Бордовий одяг вишиваний злотом,
Та видно: не за розміром йому.
Серьожа - босоніж. І я укотре
Дивуюсь й не дивуюсь водноча́с,
І знов питаю:"Хто?" - і вкотре він мовчить.
Мені вже й так багато да́но:
Дізнатися на день раніше від усіх...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776759
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 13.02.2018
автор: Колiр