Яке магічне слово -"мама"!
Воно з дитинства на вустах.
Матуся зцілить словом рани.
Утішить, знявши біль і страх.
До неї линемо на крилах,
Щоб дітьми ще побути знов.
Вона стрічає поки в силах,
Даруючи свою любов.
Тремтять від щастя в неї руки.
Як може так і годить нам.
Радіє дітям і онукам,
Усупереч усім вітрам.
Пригорне всіх і приголубить.
Сльозинка скотиться на мить.
Лише нас матінка так любить!
Все зрозуміє і простить.
Забуде враз усі образи.
Вночі помолиться за нас.
І на прощання тихо скаже:
– "Я знов чекатиму на вас!
Куди б не кликали дороги,
Вертайте! Бо так плине час.
Летіть до рідного порогу,
Допоки вогник не погас".
І знову скотиться сльозинка
З її засмучених очей.
І знов самотня, мов билинка,
Молитиметься за дітей.
Ще довго їх побіля хати
Хреститиме тихцем услід.
Яка ж велична жінка-мати!
Родини - вічний оберіг.
13. 02. 2018 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картинка з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776818
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2018
автор: laura1