Твоя пустота на дотик стала холодною
І я , наче та, що забула її одягти
Ці залишки спокою були такими важкими
Удвох ми все кинули, щоб щось у собі зберегти…
Усі ті світлини завішані шаллю
Такого чужого, неясного дня
Ми думали, світ – це така собі спадщина
Де є вихід сонцю, де сходить фінальна зоря…
Нечуваним мороком згасла надія
Про те, що ти звеш «доброта»
Ховалися душі в нічне божевілля
Де вже не відчути тепла…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776852
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2018
автор: Lesyunya